Вітаємо учасників Фестивалю-конкурсу художньої самодіяльної творчості працівників апарату ПАТ “УКРТРАНСГАЗ”

 

 

      До уваги інтерв’ю з учасницею Фестивалю, провідним фахівцем відділу зв’язків з громадськістю та пресою, літературним редактором журналу «Трубопровідний транспорт» Наталією Бортник:

‒ Наталю, сьогодні ви вперше виступаєте не в ролі інтерв’юера, а людини, яка сама дає інтерв’ю. Ми знаємо, що ви впродовж багатьох років, попри вашу професійну діяльність, є активним учасником художньої самодіяльності Укртрансгазу, зокрема творчого колективу «Шоу на трубі». Розкажіть, з чого все почалося.

‒ Як тільки я прийшла в Укртрансгаз у 2007 році, мене в колектив запросила його керівник – Юля Вербенко. До того у мене був вокальний сценічний досвід, і сольного виконання зокрема, бо у час студентських років я співала у народному хорі.

У «Шоу на трубі» я зрозуміла, що хоча мій досвід багато важить, та все ж тут потрібні нові знання і напрацювання. Ми готувалися до чергового фестивалю, і важливими тут були техніка володіння голосом, вміння користуватися мікрофоном, поведінка на сцені і багато інших тонкощів, які до того мені не доводилося застосовувати.

Так спільними зусиллями, починаючи практично з нуля, ми всі разом вчилися бути артистами, співаками, музикантами, звісно ж самодіяльними, бо ніхто не звільняв нас від виконання професійних обов’язків.

‒ Спостерігаючи за виступами учасників художньої самодіяльності на фестивалі, хочу зауважити, що конкурсна програма «Шоу на трубі» відрізнялася від інших рівнем виконання, змістовим наповненням, жанровим розмаїттям. У чому секрет успіху вашого колективу?

Тут важко відповісти однозначно. Наш колектив насправді дуже багатогранний. У нас зібралися співаки, музиканти, художники, читці, люди, які створюють тексти, сценарії, музику, пишуть гуморески, танцюють. Ясна річ, це не професійний рівень, та все ж наша творчість достойна того, щоб її побачили.

До прикладу, у творчому доробку Олександра Дубаса є не тільки майстерне інструментальне виконання пісень, а й власні пісні, які, я сподіваюсь, ще знайдуть свого вдячного слухача. А в Ярослава Яреська вже на сьогодні готова збірка авторських гуморесок, які чекають свого тиражування.

Крім майстерного виконання різнопланових пісень українською, російською, англійською, французькою, італійською мовами у творчому доробку Юлі Вербенко є ще й збірка авторських ліричних віршів.

Найдосвідченішим та найдипломованішим вокалістом серед усіх нас є Вікторія Шпаковата. Ось невеликий перелік її нагород: лауреат 8 Всеукраїнського фестивалю «Червона рута», лауреат конкурсу-фестивалю національних меншин України, лауреат 2 премії Міжнародного естрадного конкурсу «Музична парасолька», лауреат 1 премії Всеукраїнського фестивалю-конкурсу «Осінні зорі», 1 місце у номінації «Солісти» фестивалю-конкурсу художньої самодіяльної творчості працівників ПАТ «УКРТРАНСГАЗ», 1 місце та приз глядацьких симпатій фестивалю-конкурсу художньої самодіяльної творчості НАК «Нафтогаз України» та ін.

Анна Смялковська знайшла себе у танцях: починала зі східних, а зараз вивчає новий танцювальний напрям ф’южн – поєднання, змішання різних стилів танцю.

Ірина Юрченко – піаністка, музикант, композитор, автор текстів. Її пісні співають і діти, і дорослі.

Олег Марущак – художник, його картини впродовж багатьох років ставали окрасою виставок образотворчого мистецтва. Завдяки Олегу, який створює оформлення для сцени, та нашому режисеру по світлу Надії Гончаровій і ми, і глядачі маємо можливість споглядати красиву сцену, наповнену різними світловими ефектами.

«Вибухом енергії» ми називаємо нашу Лесю Вачевську. Її багатогранний талант проявляється і в співі, і в художньому читанні, і в акторській грі, і в танцях, словом, за що б не бралася Леся, всюди вона ‒ яскрава і нестримна.

Тому, коли ці всі творчі енергії збираються разом, відбувається процес створення чогось нового, яке згодом глядачі можуть потім побачити на сцені.  Все, що стосується репертуару, то на цьому полі кожен вибирає, те, що йому до душі. Потім ми збираємось на репетиціях і подаємо на розгляд колективу все те, що ми навідбирали, пробуємо це на сцені і вже спільно вирішуємо, залишати цей твір в репертуарі чи ні, має він перспективу чи, можливо, не варто навіть тратити час.

‒ Як проходила підготовка до фестивалю-конкурсу художньої самодіяльної творчості працівників ПАТ «УКРТРАНСГАЗ»? Хто вам допомагав у цьому?

‒ Найвагомішу допомогу ми отримали від нашої викладачки з вокалу – Юлії Каталагіної. Вона займалась з нами один раз в тиждень протягом кількох місяців. Причому відразу з усіма. Спочатку ми всі розспівувалися, виконували вправи на дихання, на постановку голосу, артикуляцію і всяке інше. Потім вона прослуховувала репертуар кожного з нас, виправляла недоліки, робила зауваження, пропонувала кращі варіанти виконання тощо.

Ми всі насправді їй дуже вдячні. Без Юлі не було б таких результатів на фестивалі.

Також щиро дякуємо нашому профспілковому комітету, зокрема Віктору Гончарову та Сергію Турчаку, які посприяли таким чудовим вокальним тренуванням, допомогли з костюмами, технічним забезпеченням нашого виступу та багато іншого.

А ще хочу висловити глибоку вдячність за активну підтримку та щире вболівання за наш виступ адміністрації Укртрансгазу, а саме Президенту ПАТ «УКРТРАНСГАЗ» Ігорю Прокопіву, Віце-Президенту Василю Плавюку, директору виконавчому – директору департаменту з загальних та соціальних питань Миколі Табаку.

Я зараз трішки розповім про діяльність нашого «Шоу на трубі», бо багато хто вважає, що це просто вбивання часу, і нічого складного в тому нема, щоб вийти на сцену і заспівати чи зіграти.

Можете собі уявити, що попри виконання нами усіма своїх професійних обов’язків, попри те, що у кожного з нас є сім’ї, діти, нас чекає купа справ, які треба зробити вдома, ми два рази в тиждень вечорами збираємось на репетиції. Крім того, що протягом кількох останніх місяців ми займаємося з викладачем з вокалу, відшліфовуємо виконавську майстерність, нам ще доводиться працювати над художнім оформленням номерів.

Ось, до прикладу, є в нашому спільному з Вікторією Шпаковатою репертуарі пісня «Квітка-душа», її надзвичайно красиво доповнив танець з віялами у виконанні Анни Смялковської та Наталії Мартинюк. Автором ідеї є Юля Вербенко, а постановник танцю – Аня Смялковська.

Пісня «Нас б’ють – ми злітаєм», яка зайняла 1 місце в номінації «Вокальні квартети», виконана Юлією Вербенко, Лесею Вачевською, Олександром Дубасом та Ярославом Яреськом була підсилена відеорядом, на створення якого теж потрібні були і сили, і час, і натхнення.

Всі ми знаємо Лесю Вачевську як незмінну солістку та ведучу концертів. Цього разу на фестивалі відкрилась по-новому її творчість як читця художніх віршованих творів. Такого щемливого і водночас сильного прочитання Шевченкової «Тополі» я ще не чула. Леся доповнила свою скарбничку нагород 1 місцем у номінації «Художнє слово».

Друге місце у номінації «Вокально-інструментальні ансамблі» на фестивалі-конкурсі зайняли пісні «Гамерицький край» та «Wish You Were Here», зворушливо і проникливо виконані Аліною Мирводою, яка стала відкриттям цьогорічного фестивалю. Музичне оформлення цих пісень було створене і майстерно виконане нашими музикантами: Сашком Дубасом, Сергієм Клименком, Сергієм Науменком та Романом Садовським.

І, звісно, не можу не згадати про наш діамант – володарку гран-прі фестивалю-конкурсу художньої самодіяльної творчості ПАТ «УКРТРАНСГАЗ» Аню Чорнобривцеву. Ця дівчина створила себе сама. Закохана з дитинства у пісню, вона вперто і цілеспрямовано йшла до сцени. Пробувала себе в різних жанрах, але любов до сольного співу взяла верх. На щастя, ми сьогодні маємо змогу спостерігати, як формується унікальна, хай поки що самодіяльна, співачка. Пісні «Susy» з репертуару «Океану Ельзи» та «1944» з репертуару Джамали, які Аня подала у вже сформованому пісенному стилі, зачарували не тільки глядачів, а й підкорили серця вимогливого журі. Гран-прі цього фестивалю – це тільки перша сходинка для Ані.

‒ Ви теж були заявлені на фестивалі конкурсі як виконавиця пісень і вибороли 1 місце у номінації «Солісти», з чим щиро вітаємо вас. Як ви обираєте для себе репертуар?

‒ Дякую за щирі привітання… Стосовно вибору репертуару, то мені дуже важко знайти для себе пісню. Основним критерієм вибору є, все ж таки, межі голосового діапазону. Я не є універсальною в цьому плані, і далеко не кожну пісню можу співати. Можливо так дано мені природою, можливо праця в народному хорі надала своєрідного фольклорного забарвлення моєму голосу,  але мені дуже близькими є народні пісні. Обожнюю творчість Ніни Матвієнко, з співачок захоплююсь Квіткою Цісик, Ілларією, Златою Огнєвіч. Це володарки високих голосів, і тому їхній репертуар мені близький.

Наступним критерієм вибору пісні є мій душевний стан. Пісня має бути близькою мені за змістом і характером. І якщо мені вдається таку пісню знайти, то я чіпляюся за неї як можу і отримую велике задоволення і від роботи над нею, і від виступу. Я маю розуміти, про що я співаю. Тому і пісні в мене, як не про родину, то про сина, про матір, про кохання, про Україну, словом про те, чим живу (посміхається – ред.).

‒ Конкурсні пісні «Колискова зорі» та «Ой, я знаю, що гріх маю» ви подавали виключно в народній обробці з акомпанементом народних інструментів? Не боялися видатися несучасною?

‒ Не боялася, хоча не приховуватиму – певні переживання були. Слава Богу, ми живемо у такий час, що народні пісні або пісні народної тематики відроджуються у різних інтерпретаціях і не є чимось новим в українській естраді. Але одна справа зробити кавер народної пісні і подати її в сучасному аранжуванні, інша – заспівати ту ж пісню у народному стилі, і як ви правильно зауважили, під супровід народних інструментів – це вже певною мірою ризик, або так би мовити не формат.

Спинити вибір на таких піснях мені запропонувала наша викладач з вокалу Юля Каталагіна, за що я їй безмежно вдячна. «Колискова зорі» з репертуару Ніни Матвієнко – це справжній вокальний шедевр, що по характеру, що по рівню виконавської майстерності, по мелодійності, народності, силі звучання і т.д. Я і раніше подумувала про неї, але щось не складалося. А Юля Каталагіна продемонструвала  «Колискову зорі» у власному аранжуванні і ця пісня для мене отримала друге життя. Я дуже захопилася нею.

Не повірите, але на початках своєї роботи над цією піснею, я навіть не могла співати її, і не тому, що вона дуже складна. Ця пісня настільки вразила мене глибиною свого змісту, що, доспівуючи до слів «Сину, мій сину, рідна земля, сон береже твій зблизька й здаля…», починала плакати. Може через те, що сама маю дорослого сина і добре розумію тих матерів, які відпустили своїх дітей на війну, або несуть у серцях біль і розпач за загиблими синами, або просто ростять красенів, тихо тривожаться і моляться за їхнє майбутнє.

Сподіваюсь мені вдалося в тій пісні виспівати все те, що в неї було закладено авторами – відомим українським поетом Миколою Сингаївським та композитором Іриною Кириліною.

Тому ця пісня давалася нелегко з багатьох причин, але, на щастя, була належно оцінена журі, чому я безмежно рада, бо це моя перша нагорода.

Друга пісня «Ой, я знаю, що гріх маю» прийшла якось сама собою. Ми часто нею розспівувалися на заняттях по вокалу. Я знаю її з дитинства. Це академічний варіант обробки народної пісні за Анатолієм Кос-Анатольським. Тим паче, що згідно з Положенням, для повноцінної участі у номінації «Солісти» потрібно було два різнопланові твори. І пісня «Ой, я знаю, що гріх маю» якнайкраще підходила для цього.  Тому я і зупинилася на ній.

‒ Скільки часу ви працювали на цими піснями?

‒ В середньому підготовка до фестивалю, опрацювання пісень зайняли в мене десь приблизно півроку. Це репетиції по два рази в тиждень: один раз з викладачем з вокалу, другий – самостійно. Це насправді велика праця, яка потребує багато часу, сил і емоцій.

‒ Ви знаєте, що наш відділ зв’язків з громадськістю та пресою ПАТ «УКРТРАНСГАЗ» проводив онлайн трансляцію фестивалю, двох конкурсних днів та гала-концерту. Ми вболівали за вас як за свою колегу і тому були дуже здивовані, коли не побачили ваш виступ у гала-концерті. То чому ж вас там не було?

‒ Дякую вам за запитання, бо мені доводилося не раз відповідати на нього і багатьом колегам, і своїм рідним, хоча і не дуже хотілося цього робити, бо насправді нічого надзвичайного не сталося (посміхається ‒ ред.).

Так іноді буває – трапляється якась механічна помилка, яку не виявляють вчасно, а коли виявляють, то буває вже пізно. Так сталося і в моєму випадку. Як пояснили мені потім, пісня «Колискова зорі» була внесена в список номерів гала-концерту, який писався від руки під час обговорення. Пізніше, коли вже все було написано, хтось з журі запропонував мій номер перенести в інший блок, присвячений Майдану та АТО. З першого блоку викреслили, а в другий, чи не вставили, чи вставили, а той, хто друкував цей список, не догледів – словом, сталося як сталося.

Ми всі були попереджені напередодні, що цьогоріч не всі переможці будуть задіяні у гала-концерті. Тому звістку про те, що мене там не буде, я сприйняла доволі спокійно. Не буду лукавити, мені справді хотілося бути серед учасників гала-концерту, але я сама собі пояснила це неформатністю пісні. Інша справа, коли вже будучи в залі, серед глядачів, побачивши другий блок номерів, присвячених Майдану і АТО, почувши веселеньку пісеньку після хвилини мовчання, мені стало гірко. І не через те, що я не була серед найтитулованіших, а тому, що саме у цей час мала б прозвучати «Колискова зорі», як материнський біль за синів, як світла віра у те, що все у нас буде добре.

‒ Сьогодні у вас є можливість подякувати всім, хто вас підтримував і допомагав.

‒ Мені справді є кому дякувати. Тому сьогодні хочу від усього серця подякувати своїм батькам, особливо мамі, яка змалку прищепила любов до народної пісні, і всій моїй родині, дітям, а найбільше моєму чоловікові Сергієві, який бере на себе весь тягар родинних турбот і є «татом-мамою» на час моїх репетицій, концертів, фестивалів.

Велика подяка викладачу з вокалу Юлі Каталагіній за пісні і за продуктивну працю над ними, а також моїм друзям, без допомоги і підтримки яких ці пісні не відбулися б.

Щиро дякую всьому товариству з нашого дивовижного творчого утворення – «Шоу на трубі», його незмінному керівникові Юлії Вербенко, яка нас зібрала разом і без якої «Шоу» не було б таким, яким воно є нині.

Ще хочу висловловити сердечну вдячність своїм колегам з відділу зв’язків з громадськістю та пресою. Ви підтримували мене, вірили в мене і щиро раділи моєму успіхові. Дякую вам!

‒ Навзаєм! Дякуємо, Наталю, за таке відверте інтерв’ю. Дозвольте побажати вам і всьому колективу «Шоу на трубі» міцного здоров’я, творчого натхнення, креативних ідей, подальшого вдосконалення та зростання як у професійній діяльності, так і в творчості.

Інтерв’ю провів

Максим Білявський 

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s